Один чоловік працював оператором розвідного мосту. Коли піднімав міст пропливали під ним пароплави (баржі), коли опускав через міст по колії проїздив потяг. Одного дня він взяв із собою на роботу свого маленького єдиного сина. Коли виконував свої обов'язки, його син бавився на зовні сторожки. Задзвонив телефон сповіщаючи про під'їжджаючи потяг. Чоловік швиденько включив машину для опускання мосту і тільки тоді почув крик свого сина. Виглянув на зовні і побачив що нога його сина застрягла в пристроях машини котрі поволі дробили її і затягали до середини. В той же момент він почув сигнал надїжджаючого здалеку потягу. В цій ситуації чоловік мав тільки два виходи — підняти міст рятуючи сина, або його опустити, прирікши сотні пасажирів надїжджаючого потягу на загибель.
Батько вибрав смерть сина...
Коли потяг проїжджав по мості, деякі люди усміхалися та вітаючись махали руками. Чоловік в той час стояв заливаючись сльозами, а його серце переживало величезний біль з приводу муки в якій загинув його єдиний, улюблений син.
Кілька днів тому я безтурботно проходжувався по певному коридорі. Чекав на друзів, котрі якраз повинні були закінчити проби своєї театральної трупи. З нудоти випадково взяв невелику, густо обписану картку, котра лежала на одному із столів. Почав читати. Спочатку бездумно, цілком мимоволі. Однак по прочитанню кількох речень я забув про людей на котрих чекав. По плечах мені пробіг мороз. Перебігав очима текст, котрий розпочав цей фейлетон...
Коли скінчив, цілком мимоволі всунув цю картку до кишені штанів. Думаю, що вас ця розповідь теж дуже порушила. Задуманий я сидів на холодних сходах в темному коридорі. І якраз тоді, як ще ніколи до того часу я зненацька зрозумів, що дві тисячі років тому хтось страждав так само. Хтось втратив улюбленого сина, щоб врятувати гинучих людей. Його дитина не загинула в пристроях машини для підняття мосту. Помирала значно довше. Прибита декілька-сантиметровими цвяхами до дерев'яного хреста.
Того вечора вперше в житті я свідомо зрозумів терпіння, котре багато століть тому спало на Бога. Віддав свого сина, щоб ми могли жити. Ніколи не розумів, чому та смерть була обов'язкова, чому не можна було того зробити іншим шляхом. Напевно що не можна було... Господь Ісус, ще коли ходив по землі, то сказав такі слова: „Немає більшої любові понад ту, коли хтось віддасть своє життя за друзів своїх”
І як сказав, так і зробив. Помер прибитий на хресті за наші гріхи. Також Твої.... Його смерть є найбільшим доказом того, що є хтось, хто тебе розуміє і любить.
Якщо дотепер ти не мав можливості, то прийми зараз як свого Господа і Спасителя. Це не важко. Вистачить малого кроку. Дійсно невеликого. Якраз зараз маєш можливість прийняти найважливіше рішення у твоєму житті. Не будь байдужий на цю любов.
Батько вибрав смерть сина...
Коли потяг проїжджав по мості, деякі люди усміхалися та вітаючись махали руками. Чоловік в той час стояв заливаючись сльозами, а його серце переживало величезний біль з приводу муки в якій загинув його єдиний, улюблений син.
Кілька днів тому я безтурботно проходжувався по певному коридорі. Чекав на друзів, котрі якраз повинні були закінчити проби своєї театральної трупи. З нудоти випадково взяв невелику, густо обписану картку, котра лежала на одному із столів. Почав читати. Спочатку бездумно, цілком мимоволі. Однак по прочитанню кількох речень я забув про людей на котрих чекав. По плечах мені пробіг мороз. Перебігав очима текст, котрий розпочав цей фейлетон...
Коли скінчив, цілком мимоволі всунув цю картку до кишені штанів. Думаю, що вас ця розповідь теж дуже порушила. Задуманий я сидів на холодних сходах в темному коридорі. І якраз тоді, як ще ніколи до того часу я зненацька зрозумів, що дві тисячі років тому хтось страждав так само. Хтось втратив улюбленого сина, щоб врятувати гинучих людей. Його дитина не загинула в пристроях машини для підняття мосту. Помирала значно довше. Прибита декілька-сантиметровими цвяхами до дерев'яного хреста.
Того вечора вперше в житті я свідомо зрозумів терпіння, котре багато століть тому спало на Бога. Віддав свого сина, щоб ми могли жити. Ніколи не розумів, чому та смерть була обов'язкова, чому не можна було того зробити іншим шляхом. Напевно що не можна було... Господь Ісус, ще коли ходив по землі, то сказав такі слова: „Немає більшої любові понад ту, коли хтось віддасть своє життя за друзів своїх”
І як сказав, так і зробив. Помер прибитий на хресті за наші гріхи. Також Твої.... Його смерть є найбільшим доказом того, що є хтось, хто тебе розуміє і любить.
Якщо дотепер ти не мав можливості, то прийми зараз як свого Господа і Спасителя. Це не важко. Вистачить малого кроку. Дійсно невеликого. Якраз зараз маєш можливість прийняти найважливіше рішення у твоєму житті. Не будь байдужий на цю любов.
Одного разу цю історію мені прислав Сергій Триф'як
